У наш час Україна переживає глибоку економічну кризу. Як відомо, під час кризи, стрімкої інфляції та девальвації національної грошової одиниці купівельна спроможність населення різко скорочується.

Саме у такий час наш уряд підвищив тарифи на електроенергію. Лише за січень-липень 2015 року тарифи в середньому підвищились на 33,6%. Ця подія супроводжувалася сильним інформаційним фоном, а також хвилею невдоволення серед прошарків населення з низьким доходом. Часто сума щомісячних виплат за електроенергію в розрахунку на родину перевищує сумарний місячний дохід цієї родини. Очевидно, що така ситуація в масовому прояві може мати низку значних за силою негативних наслідків для країни в цілому.

Ще одним фактором, що не приносить оптимізму є те, що до 2017 року планується подальше подорожчання електроенергії у додаткові три етапи. Якщо порівняти запланований на 1 березня 2017 року тариф за 1 КВт*год із аналогічним станом на 1 квітня 2015 року, то можемо очікувати подальшого підвищення цін на 145%.

Але ситуація не є однобокою. Навіть зараз, якщо порівнювати нашу тарифну систему із аналогічними системами інших країн, ціни на електроенергію в Україні – одні з найнижчих в Європі. Окрім того, ринкова ціна на електроенергію сильно залежить від багатьох, непідконтрольних уряду у короткостроковій перспективі факторів.

По-перше, основну частину від кінцевої вартості електроенергії складає вартість енергоносіїв. Як відомо, більшу частину енергоносіїв Україна імпортує із інших країн. Внаслідок значного знецінення національної грошової одиниці у порівнянні із міжнародними валютами вартість енергоносіїв пропорційно зросла.

По-друге, підвищення комунальних тарифів було і є однією із основних вимог українських кредиторів, як гарантія платоспроможності країни в майбутньому. Відмова від їх підвищення може поглибити вже існуючу загальноекономічну кризу.

По-третє, одночасно із підвищенням енергетичних тарифів, уряд ввів адресні субсидії для пільгових верств населення. Таким чином, частину тарифних витрат пільговиків держава бере «на себе».

Виходячи із вищевказаних факторів, метою моєї роботи є створення математичної моделі процесу ціноутворення у сфері електроенергетики та визначення «справедливого тарифу» на електроенергію для населення.

При створенні математичної моделі необхідно керуватися наступними принципами:

1. Недопустимість збитковості – у даній економічній системі збитковість виробника є недопустимою. Підприємство не може бути збитковим, оскільки рано чи пізно наступає його банкрутство – і, як наслідок, подальше подорожчання ринкової вартості через дефіцитність товару.

2. Рівень рентабельності – має витікати із ринкового балансу попиту та пропозиції. На сьогоднішній день весь енергетичний комплекс України є недонавантаженим (у 1990 р. сукупний випуск електроенергії становив 300 млрд. КВт*год, а у 2012 р. – всього 200). Якби усі підприємства-виробники були максимально навантаженими, то виникав би прибуток навіть на найменш рентабельних із них, що с свою чергу створювало би інвестиції у модернізацію та розширення галузі.

3. Диференціація в залежності від споживання – на сьогоднішній день диференціація цін на електроенергію присутня, але присутня по-різному для підприємств та населення. Для підприємств зі збільшенням обсягів споживання енергії ціна за 1 КВт*год спадає. Це логічно, оскільки собівартість енергії в такому випадку знижується за рахунок ефекту масштабу в розрізі постійних витрат. Для населення ситуація обернена і не є однозначно справедливою. З одного боку, така система стимулює економити світло в домашніх умовах, а також полегшує тиск на бідні верстви населення. З іншого ж – у новій тарифній сітці жодним чином не врахована наявність у житлі електричної плитки, зводить на нівець усі переваги такої системи.

4. Соціальна захищеність – усі верстви населення мають сплачувати соціально справедливу ціну за світло, тому у тарифі обов’язково мають бути враховані доходи громадян, а також введені відповідні адресні субсидії.